молва

1) (общий говор, шум) гамір (-мору), гутірка, (глухой) гомін (-мону);

2) (слух) поголос (-су), поголоска, чутка (-ки) и чутки (-ток), почутка, (диал.) поустка, (разглашение) розголос (-су), (слава) слава (обычно дурная), пославка, (толки, беседа) помовка, балачка, гутірка, говірка. [Поголос розійшовся по всій околиці (Біблія). Йшов поголос між народом, що… (Леонт.). Пішла по селу поголоска, що вчитель нічого не тямить (Єфр.). Пішла чутка, ніби народився «анцихрист» (О. Пчілка). По всій Гуцульщині гудуть чутки про юнака (Олесь). Пішла почутка, що у панів цар людей одбере (Кам'янеч.). Таку поустку пустив, ніби-то мені хабара сусіди дали (Липовеч.). Про чорта тільки пославка, а ніхто того чорта не бачив (М. Вовч.). По селу скрізь літала гутірка, що… (Кониськ.)]. -ва всё преувеличивает - чутка (поголос, поголоска) все прибільшує. Всеобщая -ва - вселюдні чутки, вселюдна поголоска, всесвітній розголос. Стоустая -ва - стоустий поголос, стоуста слава, тисячоуста чутка. Дурная -ва - (недобра) слава (ум. славонька), поговір (-вору). [А на мене молодую поговір та слава… із ледачим зазналася, славоньки набралася (Гнід.). Не бійсь слави, не бійсь поговору (Метл.)]. Распространять дурную -ву о ком - пускати славу про кого, славити кого. -ва приписывает кому что - чутки накидають кому що;

3) (речь) мова, розмова.

* * *

1) поголо́ска, по́голос, -у, чу́тка, погові́р, -во́ру, поголо́сок, -ску

дурна́я \молва — погові́р, -во́ру, [недобра] сла́ва, несла́ва

2) (говор) го́вір, -вору